Категорії розділу

Міні-чат

Наше опитування

Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 26

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:

Закон Божий

Про богослужіння у Православній Церкві


ПОНЯТТЯ ПРО БОГОСЛУЖІННЯ

Богослужінням взагалі називається богошанування або до-годження Богу добрими думками, словами і ділами, тобто виконання волі Божої.
Богослужіння почалося на землі з часу створення перших людей - у раю. Богослужіння перших людей у раю полягало у вільному славленні Бога, Його премудрості, благостіт всемогутності та інших Божих досконалостей, явлених під час створення світу і в промислі про нього.
Після свого гріхопадіння люди повинні були ще більше молитися Богу, благаючи Його про своє спасіння. В богослужінні людей, після гріхопадіння, крім молитви, Господь установив жертвоприношення. Жертва виражає думку, що все, що маємо, не наше, а Боже. Поєднання молитов з жертвоприношеннями повинно було нагадувати людям, що Бог приймає їхні молитви заради тієї жертви, яку згодом приніс за всіх людей Син Божий, Спаситель, Який прийшов на землю.


Спочатку богослужіння проводилися просто неба. Не було ні святих храмів, ні священних осіб. Люди приносили жертву Богу, де хотіли, і молилися такими словами (молитвами), які підказували їм власне почуття і настрій.
За повелінням Божим, у часи пророка Мойсея була споруджена скинія (перший старозавітний храм єдиному істинному Богу), були обрані священні особи (первосвященик, священики і леви-ти), були визначені жертви на різні випадки і були встановлені свята (Пасха, П'ятдесятниця, Новий рік, день очищення тощо).
Прийшовши на землю, Господь Ісус Христос навчав поклонятися Небесному Отцю у будь-якому місці. І все ж таки Він часто відвідував старозавітний єрусалимський храм як місце особливої благодатної присутності Божої, піклувався про порядок у храмі і проповідував у ньому. Так само чинили і святі апостоли Його, доки не почалися відкриті гоніння на християн з боку юдеїв.
У часи апостолів, як видно з книги Діянь апостольських, були особливі місця для зібрань віруючих і для здійснення Таїнства причастя, які називалися церквами, де богослужіння проводилося поставленими на те через рукопокладання (у Таїнстві священства) єпископами, пресвітерами (священиками) та дияконами.

Остаточне упорядкування християнського богослужіння було зроблено наступниками апостольськими, під керівництвом Духа Святого і за даною їм від апостолів заповіддю: "Все повинно бути благопристойним і за чином" (1 Кор. 14, 40). Цей установлений порядок богослужіння строго зберігається у нашій святій православній Церкві Христовій.
Православним церковним богослужінням називається служіння чи служба Богу, яка складається з читання і співання молитов, читання Слова Божого і священнодій (обрядів), здійснюваних за визначеним чином, тобто порядком, на чолі з священнослужителем (єпископом або священиком).
Від домашньої молитви церковне богослужіння відрізняється тим, що воно проводиться священнослужителями, законно поставленими для цього через Таїнство свящепства святою православною Церквою, і проводиться переважно у храмі.
Церковне православно-громадське богослужіння має на меті, для повчання віруючих, у читанні та піснеспівах викласти істинне вчення Христове і налаштувати їх на молитву та покаяння, а в образах і в діях зобразити найважливіші події із священної історії, які відбулися для нашого спасіння, як до Різдва Христового, так і після Різдва Христового. При цьому мається на увазі викликати у віруючих вдячність Богу за всі одержані благодіяння, посилити молитву за наступні милості до нас від Нього й отримати спокій нашій душі.
А головне, через богослужіння православні християни входять у таємниче спілкування (єднання) з Богом, через здійснення таїнств при богослужінні, а особливо Таїнства св. причастя, і отримують від Бога благодатні сили для праведного життя.

ХРАМ І ЙОГО ВЛАШТУВАННЯ

Сам Господь дав людям ще у Старому Завіті через пророка Мойсея вказівки, яким повинен бути храм для богослужіння; новозавітний православний храм упорядковано за зразком старозавітного.
Як старозавітний храм (спочатку - скинія) ділився па три частини: святе святих, святилище і двір, так і православний християнський храм ділиться на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор.
Як святе святих тоді означало, так і тепер вівтар означає - Царство Небесне.
У Старому Завіті у святе святих ніхто не міг входити. Тільки первосвященик міг входити, один раз на рік, і то лише з кров'ю очисної жертви. Адже Царство Небесне після гріхопадіння було закрите для людини. Первосвященик був прообразом Христа, і ця дія його знаменувала людям, що настане час, коли Христос, через пролиття Своєї крові, стражданнями на хресті відкриє Царство Небесне для всіх. Ось чому, коли Христос помер на хресті, завіса у храмі, яка закривала святе святих, розірвалася навпіл: з цього моменту Христос відкрив врата Царства Небесного для всіх, хто з вірою приходить до Нього.

Святилищу відповідає у нашому православному храмі середня частина храму. У святилище старозавітного храму ніхто з народу не мав права входити, крім священиків. У нашому ж храмі стоять усі віруючі християни, бо тепер ні для кого не закрите Царство Боже.
Двору старозавітного храму, де знаходився увесь народ, відповідає у православному храмі притвор, який тепер суттєвого значення не має. Раніше тут стояли оголошені (оглашенні), які, готуючись стати християнами, ще не сподобилися Таїнства хрещення. Тепер же іноді тих, хто тяжко згрішив, і відступників від Церкви тимчасово посилають стояти у притворі, для виправлення.
Православні храми будуються вівтарем на схід - у бік світла, де сходить сонце: Господь Ісус Христос є для нас "Схід", від Нього засяяло нам вічне Божественне Світло. В церковних молитвах ми називаємо Ісуса Христа: "Сонце правди", "з висоти Сходу" (тобто "Схід звище", згори); "Схід - ім'я Йому".

Кожен храм присвячується Богу, носячи ім'я в пам'ять тієї чи іншої священної події, або угодника Божого, наприклад, Троїцький храм, Преображенський, Вознесенський, Благовіщенський, Покровський, Михайло-Архангельський, Миколаївський та ін. Якщо у храмі влаштовують кілька вівтарів, кожен з них освячується у пам'ять особливої події чи святого. Тоді всі вівтарі, крім головного, називаються приділами (тобто прибудованими, додатковими).
Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом відрізняється від інших будівель. Здебільшого храм у своїй основі будується у вигляді хреста. Це означає, що храм присвячено розіп'ятому за нас на хресті Господу і що хрестом Господь Ісус Христос визволив нас від влади диявола. Часто храм будується у вигляді довгого корабля; це означає, що Церква, подібно до корабля, за образом Ноєво-го ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Небесному. Іноді храм зводиться у вигляді кола, нагадуючи цим нам вічність Церкви Христової. Храм будується й у вигляді восьмикутника, немов зірки, означаючи, що Церква, подібно до дороговказної зірки, сяє у цьому світі.

Будівля храму, як правило, завершується вгорі куполом, який зображає собою небо. А купол закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, на славу глави Церкви - Ісуса Христа. Часто на храмі зводять не одну, а кілька глав, тоді: дві глави означають дві природи (Божественну і людську) в Ісусі Христі; три глави - три Лиця Св. Тройці; п'ять глав - Ісуса Христа і чотирьох євангелістів, сім глав — сім таїнств і сім Вселенських Соборів; дев'ять глав - дев'ять чинів ангельських, тринадцять глав - Ісуса Христа і дванадцять апостолів, а іноді будують і більшу кількість глав.
Над входом у храм, а іноді поряд з храмом, будується дзвіниця, тобто вежа, на якій висять дзвони.
Церковний дзвін використовується для того, щоб скликати віруючих на молитву, на богослужіння, а також, щоб сповіщати про найважливіші частини здійснюваної у храмі служби. Удари в один дзвін називаються "благовістом" (блага, радісна звістка про богослужіння). Удари в усі дзвони означають християнську радість з приводу урочистого свята тощо, називаються "дзвонінням". Удари у дзвони з приводу сумної події називаються "перебір" ("передзвін"). Звуки дзвонів нагадують нам про вищий, небесний світ.
Найголовніша частина храму - вівтар. У вівтарі священнослужителями відправляється богослужіння і знаходиться найсвятіше місце в усьому храмі - святий престіл, на якому звершується Таїнство святого причастя (св. євхаристія). Вівтар влаштовується на підвищенні. Воно вище за інші частини храму, щоб усім було чути богослужіння і видно, що відбувається у вівтарі. Саме слово "вівтар" означає підвищений жертовник.

Престолом називається особливо освячений чотирикутний стіл, який знаходиться посередині вівтаря і прикрашений двома одіяннями: спіднім - білим, з полотна, і верхнім - з більш дорогої тканини, переважно з парчі. На престолі таємно, невидимо присутній Сам Господь, як Цар і Владика Церкви. Торкатися престолу і цілувати його можуть лише священнослужителі.
На престолі знаходяться: антимінс, Євангеліє, хрест, дарохра-нильниця і дароносиця.
Антимінсом називається освячений архиєреєм шовковий плат (хустка), із зображенням на ньому покладання Ісуса Христа у гріб, і, обов'язково, із зашитою на другому його боці частинкою мощей якогось святого мученика, бо в перші віки християнства літургія завжди звершувалася на гробницях мучеників. Без ан-тимінса не можна здійснити Божественної літургії (слово "антимінс" грецьке, означає "замість престолу").
Для кращого зберігання антимінс загортається в інший шовковий плат, який називається ілітоном. Він нагадує нам хустину, якою була огорнута голова Спасителя у гробі.

На самому антимінсі лежить губка для збирання частинок св. дарів.
Євангеліє - це Слово Боже, вчення Господа нашого Ісуса Христа.
Хрест - це меч Божий, яким Господь переміг диявола і смерть.
Дарохранильницею називається ковчег (скринька), у якому зберігаються святі дари на випадок причастя хворих. Як правило, дарохранильницю виготовляють у вигляді невеличкої церкви.
Дароносицею називається невеличкий ковчежець (скринька), в якому священик носить святі дари для причастя хворих удома.
За престолом стоїть семисвічник, тобто підсвічник на сім свічок, а за ним запрестольний хрест. Місце за престолом біля східної стіни вівтаря називається горнім (високим) місцем; воно зазвичай робиться підвищеним.
Ліворуч від престолу, в північній частині вівтаря, стоїть інший невеликий стіл, також прикрашений з усіх боків одіянням. Цей стіл називається жертовником. На ньому готуються дари для Таїнства св. причастя.
На жертовнику знаходяться священні сосуди, а саме:
Чаша, або потир, куди перед літургією вливається вино з водою, які перетворюються потім, під час літургії, на кров Христову.
Дискос - невелике кругле блюдо на підставці. На нього кладеться хліб для освячення на Божественній літургії, для перетворення його на тіло Христове. Дискос символізує собою одночасно і ясла, і гріб Спасителя.
Звіздиця складається з двох металевих невеликих дуг, скріплених посередині гвинтом так, щоб їх можна було чи скласти, чи розсунути хрестоподібне. Вона ставиться на дискосі для того, щоб покрівець не торкався вийнятих з проскур частинок. Звіздиця символізує собою зірку, яка з'явилася при народженні Спасителя.
Копіє - ніж, подібний до списа, для виймання агнця і частинок з проскур. Воно символізує той спис, яким воїн проколов ребра Христу

Спасителю на Хресті.
Лжиця - ложечка, яка використовується для причастя віруючих.
Губка чи плат - для витирання сосудів.
Малі покрівці, якими покриваються окремо чаша і дискос, так і називаються покрівцями. Більший же покрівець, який покриває і чашу і дискос разом, називається воздухом, символізуючи собою той повітряний простір, над яким з'явилася зірка, що привела волхвів до ясел Спасителя. Усі ж разом покрівці зображують пелени, якими Ісус Христос був сповитий при народженні, а так само і Його поховальні пелени (плащаницю).
До всіх цих священних предметів нікому не можна доторкатися, крім єпископів, священиків і дияконів.
На жертовнику ще знаходиться ківш, в якому подається, на початку проскомидії, вино з водою для вливання у святу чашу; потім, перед причастям, у ньому подається теплота (гаряча вода), і в ньому ж виноситься запивка після причастя.
У вівтарі ще знаходиться кадильниця чи кадило, яке використовується для кадіння фіміамом (ладаном). Кадіння встановлено ще у старозавітній Церкві Самим Богом.

Кадіння перед св. престолом та іконами виражає нашу пошану та благоговіння перед ними. Кадіння, звернене до віруючих, що моляться, виражає пошану до людини як образу Божого, а також побажання, щоб молитва їхня була щирою та благоговійною і легко підносилася б до неба, подібно до кадильного диму, і щоб благодать Божа так осіріяла віруючих, як огортає їх дим кадильний. На кадіння віруючі повинні відповідати поклоном.
У вівтарі також зберігаються дикирій та трикирій, які використовуються архиєреєм для благословення народу, і рипіди.
Дикирієм називається підсвічник з двома свічами, які символізують дві природи в Ісусі Христі - Божественну і людську.
Трикирієм називається підсвічник з трьома свічами, які символізують нашу віру у Пресвяту Тройцю.
Рипідами або опахалами називаються прикріплені до руків'їв металеві круги із зображенням на них херувимів. Рипідами диякони віють над дарами при освяченні їх. Раніше вони робилися з павиного пір'я і використовувалися для оберігання св. дарів від комах. Тепер віяння рипід має символічне значення, воно зображує присутність Небесних Сил при здійсненні Таїнства св. причастя.
З правого боку вівтаря влаштовується ризниця. Так називається приміщення, де зберігаються ризи, тобто священний одяг, який використовується при богослужінні, а також церковні сосуди та книги, за якими проводяться богослужіння.

Вівтар відокремлюється від середньої частини храму особливою перегородкою, яка обставлена іконами і називається іконостасом.
В іконостасі є троє дверей, чи троє врат. Найбільші врата розміщуються в самій середині іконостасу і називаються Царськими вратами, бо через них Сам Господь Ісус Христос, Цар Слави, певидимо проходить у святих дарах. Через Царські врата нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів. За Царськими вратами, з боку вівтаря, висить завіса, яка, зважаючи на хід богослужіння, відкривається чи закривається. Царські врата прикрашаються зображеними на них іконами: Благовіщення Пресвятої Богородиці і чотирьох євангелістів, тобто апостолів, які написали Євангеліє: Матфея, Марка, Луки та Іоана. Над Царськими вратами розміщується ікона Тайної вечері.
Праворуч від Царських врат завжди розміщується ікона Спа-сителя, а ліворуч від Царських врат - ікона Божої Матері.
Праворуч від ікони Спасителя знаходяться південні двері, а ліворуч від ікони Божої Матері - північні двері. На цих бокових дверях зображаються архангели Михаїл і Гавриїл, або перші диякони Стефан і Филип, або первосвященик Аарон і пророк Мойсей. Бокові двері називаються ще дияконськими вратами, бо через них найчастіше проходять диякони.

Далі, за боковими дверима іконостасу, розміщуються ікони особливо шанованих святих. Першою іконою праворуч від ікони Спасителя (не рахуючи південних дверей) повинна бути завжди храмова ікона, тобто зображення того свята чи того святого, на честь якого освячено храм.
На самому верху іконостаса встановлюється хрест із зображенням на ньому розіп'ятого Господа нашого Ісуса Христа.
Якщо іконостаси встановлюються в кілька ярусів, тобто рядів, тоді зазвичай у другому ярусі розміщують ікони дванадесятих свят, у третьому - ікони апостолів, в четвертому - ікони пророків, на самому ж верху завжди розміщується хрест.
Крім іконостасу, ікони розміщуються на стінах храму, у великих кіотах, тобто в особливих великих рамах, а також розташовуються на аналоях, тобто на особливих високих вузьких столиках з похилою поверхнею.
Підвищення, на якому стоять вівтар та іконостас, виступає значно вперед, у середню частину храму. Це підвищення перед іконостасом називається солеєю.

Середина солеї, навпроти Царських врат, називається амвоном, тобто сходженням. На амвоні диякон виголошує єктенії та читає Євангеліє. На амвоні ж дається віруючим і свято причастя.
На краях солеї, біля стін храму, влаштовуються криласи для читців і співців.
Біля криласів стоять хоругви, тобто ікони на тканині або металі, прикріплені до довгих древків, у вигляді знамен, їх носять під час хресних ходів як церковні знамена.
У храмі є ще канонник - низенький столик, на якому стоїть зображення розп'яття і встановлена підставка для свічок. Перед каионником служаться панахиди, тобто заупокійні богослужіння.
Перед іконами та аналоями стоять підсвічники, на які віруючі ставлять свічки.
Посередині храму, вгорі на стелі, висить панікадило, тобто великий підсвічник з багатьма свічками. Панікадило запалюється в урочисті моменти богослужіння.

СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІ ТА ЇХНІ СВЯЩЕННІ ОДЕЖІ (ОБЛАЧЕННЯ)

За прикладом старозавітної Церкви, де були первосвященик, священики і левити, святі апостоли встановили і в новозавітній християнській Церкві три ступені священства: єпископів (архиєреїв), пресвітерів (тобто священиків) та дияконів.
Усі вони називаються священнослужителями, бо через Таїнство священства вони одержують благодать Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій: відправляти богослужіння, вчити людей християнської віри і доброго життя (благочестя) і управляти церковними справами.
Єпископи становлять вищий чин у Церкві. Вони отримують найвищий ступінь благодаті. Єпископи називаються ще архиєрея-ми, тобто начальниками ієреїв (священиків). Єпископи можуть звершувати усі таїнства і всі церковні служби. Це означає, що єпископам належить право не тільки здійснювати звичайне богослужіння, але й посвячувати (рукопокладати) у священнослужителі, а так само освячувати миро й антимінси, що не дано священикам.
За ступенем священства всі єпископи між собою рівні, але найстарші та найбільш заслужені з єпископів називаються архиєпис-копами, столичні ж єпископи називаються митрополитами, адже столиця по-грецьки називається митрополією. Єпископи давніх столиць, як-то: Єрусалима, Константинополя (Царгорода), Рима, Олександрії, Антиохії, а також Предстоятелі помісних Церков називаються патріархами.

Па допомогу єпископові іноді дається другий єпископ, який, у такому випадку, називається вікарієм, тобто намісником.
Священики (ієреї, пресвітери) становлять другий священний чіпі після єпископів. Священики можуть здійснювати, з благословення єпископа, усі таїнства і церковні служби, крім тих, які належить чинити тільки єпископу, тобто крім Таїнства священства і освячення мира та антимінсів.
Християнська громада, підпорядкована священику, називається його парафією.
Більш достойним і заслуженим священикам дається звання протоієрея, тобто головного ієрея, або першого священика, а головному серед них - звання протопресвітера.
Якщо священик є водночас і ченцем, то він називається ієромонахом, тобто священномонахом. Ієромонахам, після призначення їх настоятелями монастирів, а іноді й незалежно від цього, як почесна відзнака, дається звання ігумена або ще вище звання архимандрита. Особливо достойні з архимандритів обираються у єпископи.

Диякони становлять третій, нижчий, священний чин. "Диякон" - слово грецьке й означає: служитель.
Диякони служать єпископу чи священику при богослужінні і здійсненні таїнств, але самі здійснювати їх не можуть.
Участь диякона в богослужінні не обов'язкова, а тому у багатьох церквах служба відправляється без диякона.
Деякі диякони удостоюються звання протодиякона, тобто пер-шодиякона.
Чернець, отримавши сан диякона, називається ієродияконом, а старший ієродиякон - архидияконом.
Крім трьох священних чинів, у Церкві існують ще нижчі службові посади: іподиякони, псаломщики (дячки) і паламарі. Вони, належачи до числа церковнослужителів, призначаються на свою посаду не через Таїнство священства, а тільки за архиєрейським благословенням.
Паламарі мають за свій обов'язок скликати віруючих до богослужіння, б'ючи у дзвони, а також запалювати свічки у храмі, подавати кадило, допомагати псаломщикам у читанні, у співанні тощо.
Іподиякони беруть участь тільки в архиєрейському служінні. Вони облачають архиєрея у священні ризи, тримають світильники (трикирій і дикирій) і подають їх архиєреєві для благословення ними віруючих.
Священнослужителі для здійснення богослужінь повинні обла-чатися в особливі священні одежі, їх виготовляють з парчі чи якоїсь іншої придатної для цього тканини і прикрашають хрестами.

Ризи диякона складають: стихар, орар і поручі.
Стихар - це довгий одяг без розрізу спереду і ззаду, з отвором для голови і з широкими рукавами. Стихар покладається і на іподияконів. Право носіння стихаря можна давати і псаломщикам, і мирянам-прислужникам. Стихар знаменує чистоту душі, яку повинні мати особи священного сану.
Орар - довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом па лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві священства.
Поручами називаються вузькі нарукавники, які стягуються шнурками. Поручі нагадують священнослужителям, що вони, здійснюючи таїнства чи беручи участь у здійсненні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодаттю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спасителя під час Його страждань.
Облачення священика складають: лідризник, єпитрахиль, по-| яс, поручі і фелонь, або риза.

Підризник - це стихар у дещо зміненому вигляді. Відрізняється він від стихаря тим, що виготовляється з тонкої білої тканини, і рукави у нього вузькі, з шнурками на краях, якими вони затягуються на руках. Білий колір підризника нагадує священикові, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Крім того, підризник нагадує собою ще і той хітон (нижній одяг), в яком}' ходив на землі Сам Господь наш Ісус Христос і в якому Вій здійснив діло нашого спасіння.
Єпитрахиль — той самий орар, але тільки складений удвоє так, що, огинаючи шию, він спускається спереду вниз двома кінцями, які для зручності зшиті або чимось з'єднані між собою. Єпитрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священикові для здійснення таїнств. Без єпитрахилі священик не може здійснювати жодної служби, як і диякон - без ораря.
Пояс надівається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння. Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаси-тель при омовінні ніг ученикам Своїм на Тайній вечері.
Риза, або фелонь, надівається священиком поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для голови зверху і з великою вирізкою попереду для вільних дій руками. Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягнутий Спаситель під час своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим риза нагадує священикам і про одежу правди, в яку вони повинні бути одягнутими як служителі Христові.
Поверх ризи їіа грудях священика знаходиться наперсний хрест.

За ревну, тривалу службу священикам даються у нагороду набедреник, тобто чотирикутний плат, що підвішується на стрічці через плече за два кути на правому стегні, який знаменує собою меч духовний, рівно з цим і головні убори - скуфія і камилавка.
Єпископ (архиєрей) облачається у весь одяг священика; підризник, єпитрахиль, пояс, поручі, тільки риза у нього замінюється сакосом, а набедреник палицею. Крім того, єпископ надіває омофор і митру.
Сакос - верхній священний одяг єпископа, схожий на вкорочений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса у єпископа видно і підривник, і єпитрахиль. Сакос, як і риза у священика, знаменує собою багряницю Спасителя.
Палиця - цс чотирикутний плат, що підвішується за один кут, зверху сакоса на правому стегні. В нагороду за старанну службу право носити палицю іноді отримують від правлячого архиєрея і заслужені протоієреї, носячи її теж з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому. В архимандритів, як і в архиєреїв, палиця є необхідною приналежністю їхнього облачення.
Палиця, як і набедреник, означає духовний меч, тобто слово Боже, яким повинні бути озброєні духовні особи для боротьби з невір'ям і почестям.

На плечах, поверх сакоса єпископи носять омофор. Омофор -довгий широкий і стрічкоподібний плат, прикрашений хрестами. Він покладається па плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор - слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священик без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому па своїх плечах.
На грудях, поверх сакоса, крім хреста, у єпископа є панагія, що означає "всесвята". Це - невеликий круглий образ Спасителя або Божої Матері, оздоблений кольоровими каменями.

На голову єпископові надівається митра, оздоблена невеличкими іконками і кольоровими каменями. Митра знаменує собою терновий вінець, який був покладений па голову страдника Спасителя. Митру мають також і архимандрити. У виняткових випадках правлячий архиєрей дає право найбільш заслуженим протоієреям під час богослужінь надівати митру замість камилавки.
При богослужінні єпископи використовують жезл, або посох, як знак вищої пастирської влади. Посох дається також архиманд-ритам та ігуменам як начальникам монастирів.
Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці. Це - невеликі круглі килимки із зображеннями орла, що летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлові, підноситися від земного до небесного.
Домашній одяг єпископа, священика і диякона складається з підрясника і ряси. Поверх ряси, на грудях єпископ носить хрест і панагію, а священик - хрест.

ПРО ПОРЯДОК ЦЕРКОВНИХ БОГОСЛУЖІНЬ

Усі церковні богослужіння діляться на три кола: добове, тижневе і річне.

ДОБОВЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Добовим колом богослужінь називаються ті богослужіння, які здійснюються св. православною Церквою протягом доби. Добових богослужінь є дев'ять: вечірня, повечір'я, полуношниця, рання, перший час, третій час, шостий час, дев'ятий час і Божественна літургія.
За прикладом Мойсея, який, описуючи сотворіння Богом світу, починає "день" з вечора, так і в православній Церкві день починається з вечора - вечірнею.
Вечірня - служба, яка здійснюється в кінці дня, ввечері. Цією службою ми дякуємо Богу за минулий день.
Повечір'я - служба, яка складається з читання ряду молитов, в яких ми просимо у Господа Бога прощення гріхів і щоб Він дав нам, що йдемо на сон, спокій тілу та душі й зберіг нас від підступів диявола під час сну.
Полуношниця - служба, яка здійснюється опівночі, на спомин про нічну молитву Спасителя у Гефсиманському саду. Ця служба закликає віруючих бути завжди готовими до дня Страшного Суду, який прийде раптово, мов "жених опівночі", згідно з притчею про десять дів.
Рання - служба, яка здійснюється вранці, до сходу сонця. Цією службою ми дякуємо Богу за минулу ніч і просимо у Нього милостей на день, що вже настав.

Перший час, що відповідає нашій сьомій годині ранку, освячує молитвою день, який уже настав.
На третьому часі, який відповідає нашій дев'ятій годині ранку, згадується зішесття Святого Духа на апостолів.
На шостому часі, о дванадцятій годині дня, згадується розіп'яття Господа нашого Ісуса Христа.
На дев'ятому часі, що відповідає п'ятнадцятій годині, згадуємо хресну смерть Господа нашого Ісуса Христа.
Божественна літургія - найголовніше богослужіння. На ній згадується усе земне життя Спасителя і здійснюється Таїнство св. причастя (св. євхаристія), установлене Самим Спасителем на Тайніії вечері. Літургія служиться вранці, перед обідом.
Усі ці служби у давнину в монастирях і у пустельників проводились окремо, у визначений для цього час. Але згодом, для зручності віруючих, вони були з'єднані в три богослужіння: вечірнє, ранкове і денне.
Вечірнє богослужіння складається з дев'ятого часу, вечірні і повечір'я.
Ранкове - з полуношниці, ранньої та першого часу.
Денне - з третього і шостого часів та літургії.
Напередодні великих свят і недільних днів відправляється вечірня служба, в якій з'єднуються: вечірня, рання і перший час. Таке богослужіння називається всенічним бдінням (всенічною), тому що у давніх християн воно тривало усю ніч. Слово бдіння означає пильнування, неспання.

НАОЧНА СХЕМА ДОБОВОГО КОЛА БОГОСЛУЖІНЬ 

Вечір
1. Дев'ятий час (15.00).
2. Вечірня.
3. Повечір'я. 

Ранок
1. Полуношниця (північ, 24.00).
2. Рання.
3. Перший час (7.00). 

День
1. Третій час (9.00).
2. Шостий час (12.00).
3. Літургія.

ТИЖНЕВЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Тижневим, або седмичним, колом богослужінь називається порядок служб протягом семи днів тижня. Кожен день тижня присвячено якійсь важливій події або особливо шанованому святому.
У неділю Церква згадує і прославляє Воскресіння Христове. У понеділок (перший день після неділі) прославляються безтілесні сили - ангели, створені перше людини, найближчі слуги Божі. У вівторок прославляється святий Іоан Хреститель як найбільший з усіх пророків і праведників.
У середу згадується зрада Господа Іудою і, в зв'язку з цим, проводиться служба в пам'ять Хреста Господнього (день пісний).
У четвер прославляються св. апостоли і св. Миколай Чудотворець.
У п'ятницю згадуються хресні страждання і смерть Спасителя і відправляється служба на честь Хреста Господнього (день пісний).
У суботу - день спокою - прославляється Божа Матір, яка ублажається і щоденно; праотці, пророки, апостоли, мученики, преподобні, праведні і всі святі, які досягли упокоєнім у Господі. Також поминаються всі спочилі в істинній вірі і надії на воскресіння та життя вічне.

РІЧНЕ КОЛО БОГОСЛУЖІНЬ

Річним колом богослужінь називається порядок служб протягом усього року. Кожен день у році присвячується пам'яті тих чи інших святих, а також і особливим священним подіям - святам і постам.
З усіх свят у році найбільше - свято Світлого Христового Воскресіння (Пасха, Великдень). Це є "свято свят і торжество з торжеств". ІТасха буває не раніше 22 березня (4-го квітня н, ст.) і не пізніше 25 квітня (8 травня н, ст.), у першу неділю після весняного повного місяця.
Ще буває в році дванадцять великих свят, встановлених на честь Господа нашого Ісуса Христа і Божої Матері, які називаються дванадесятими.
Є свята і на честь великих святих і на честь безтілесних Сил Небесних - ангелів.
Тому всі річні свята за своїм значенням поділяються на Господні, Богородичні і святих.
За часом святкування (відзначення) свята поділяються на постійні, які бувають щороку в одні й ті самі числа місяця, і перехідні, які хоча й бувають в одні і ті самі дні тижня, але припадають на різні числа місяця у відповідності до часу святкування Пасхи.
За врочистістю церковної служби свята поділяються на великі, середні і малі.
Великі свята завжди мають всєнічне бдіння; середні ж - не завжди.
Богослужбовий церковний рік починається 1-го вересня за ст. ст., а все річне коло богослужінь будується з уваги на свято Пасхи.

ПРО БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ

Перше місце серед богослужбових книг посідають Євангеліє, Апостол і Псалтир. Ці книги взяті зі Святого Письма - Біблії, - тому називаються священно-богослужбовими.
Потім ідуть книги: Служебник, Часослов, Требник, Книга молебних співів, Октоїх, Мінея місячна, Мінея загальна, Мінея святкова, Тріодь постова, Тріодь квітна, Типікон або Устав, Ірмологій і Канонник. Ці книги укладені на основі Св. Писання і Св. Персдання отцями і вчителями Церкви і називаються церковно-богослужбовими .
Євангеліє - це Слово Боже. Воно складається з чотирьох перших книг Нового Завіту, які написані євангелістами Матфеєм, Марком, Лукою та Іоаном. Євангеліє містить у собі оповідання про земне життя Господа нашого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, славне воскресіння і вознесіння Його на небо. Богослужбове Євангеліє має ту особливість, що, крім звичайного поділу на глави і стихи, Ділиться ще на особливі частини, названі "зачалами". В кінці книги "розміщується покажчик: коли читати тс чи інше зачало.Апостол - так називається книга, яка містить такі книги Нового Завіту: Діяння святих апостолів, соборні, послалня і послання апостола Павла (крім книги Апокаліпсис, або^Одкровення). Книга Апостол так само, як і Євангеліє, розділена, крім розділів і стихів, на "зачала", з вказівкою в кінці книги, коли і яке зачало читати.Псалтир - книга пророка і царя Давида. Так називається вона тому, що більшість псалмів у ній написані св. пр. Давидом. У цих псалмах св. пророк відкриває перед Богом свою душу, всі свої радощі, печалі, кається у скоєних гріхах, прославляє безкінечні Божі чесноти, дякує Йому за всі Його милості, благодіяння, просить допомоги у всіх своі'х справах... Ось чому Псалтир і використовується при богослужінні частіше за всі інші богослужбові книги.Книга Псалтир для використання при богослужінні поділена на двадцять частин, названих "кафизмами", а кожна кафизма поділяється ще на три підчастини, названі "славами".Крім простого Псалтиря, є ще Псалтир "слідуваний". Він відрізняється тим, що містить у собі три додатки: 1) Часослов, 2) тропарі і кондаки, вибрані з усіх богослужбових книг і 3) всі молитвослів'я, які повинні читатися тими, хто приступає до св. Таїнства причастя.Служебник - книга для священика і диякона. Вона містить у собі порядок вечірні, ранної і літургії. У кінці служебника вміщені: відпусти, прокимни, величання, і місяцеслов, тобто список святих, щоденно згадуваних Церквою.Архиєрейський служебник (або "Архиєрейський чиновник") відрізняється тим, що містить у собі ще чин освячення антимінса і чини посвячення у читця, диякона, священика та ін.Часослов - книга для читців і співців на криласі. Часослов містить у собі порядок усіх щоденних служб, крім літургії.Требники - книги, які мають у собі чинопослідування св. Таїнств (крім Таїнств св. причастя і священства) та інших треб - чин відспівування і поховання спочилих, чин освячення води, молитви після народження немовляти, при нареченні немовляти і воцерковленні його та ін.Книга молебних співів містить чинопослідування молебнів (молебних співів) на різні випадки життя.Октоїх, або Восьмигласник, має у собі піснеспіви (тропарі, кондаки, канони та ін.), поділені на вісім наспівів чи "гласів". Кожен "глас", у свою чергу, містить у собі піснеспіви на всю седмицю, отже, служби Октоїха повторюються раз на вісім тижнів. Поділ церковного співу на гласи було здійснено знаменитим піснеспівцем грецької Церкви св. Іоаном Дамаскином (VIII ст.).Йому приписується й укладання Октоїха, хоча зауважимо, що в цій справі брали участь св. Митрофан, єпископ Смирнський, св. Йосиф та ін.Мінея місячна містить у собі молитви на честь святих па кожен день року й урочисті служби на свята Господні та Богоро-дичні, що припадають на певний день місяця. За числом 12 місяців вона поділяється па 12 окремих книг.Мінея загальна містить у собі піснеспіви спільні цілому лику святих, наприклад, на честь пророків, апостолів, мучеників, преподобних тощо. Вона використовується при богослужінні в тому випадку, якщо якомусь святому не укладено окремої служби у Мінеї місячній.Мінея святкова містить у собі служби Великих свят, взяті з Мінеї місячної.Тріодь постова містить у собі молитвослови на дні Великого посту і на підготовчі тижні до нього, починаючи з Неділі митаря і фарисея і до Пасхи. Слово "Тріодь" - грецьке й означає "трипіснець". Таку назву ця книга і "Тріодь квітна" дістали тому, що в них є неповні канони, які складаються усього з трьох пісень замість звичайних дев'яти пісень канону.Тріодь квітна має в собі піснеспіви з дня Св. Пасхи до Неділі всіх святих (тобто до 9-ї неділі, рахуючи з дня Пасхи).Типікон, або Устав, містить у собі детальну вказівку: у які дні й години, на яких б

Форма входу

Пошук

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми