Категорії розділу

Міні-чат

Наше опитування

Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 26

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:

Ново-Афон Український.

Ново-Афон Український.Не забуваймо дорогу до наших духовних святинь. Надрукувати
Написав Зинаїда Стась   


       Манявський 
скит   Є на благословенній Івано-Франківщині святі місця, відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Сюди з’їжджаються з усіх-усюд змучені тяжкою недугою, шукаючи зцілення, люди та прочани, аби вклонитися святим місцям – свідкам подвижництва православних ченців, які заснували тут спочатку скит, а згодом Хресто-Воздвиженський храм і чоловічий монастир. Тут сяє Божа Благодать.
       Нещодавно Свято-Благовіщенське братство, здійснило паломництво до святих місць – Манявського скиту на Воздвиженській горі. Дістатися туди просто: ніч у поїзді, година в автобусі – і ви вже у благословенному місці.
     Ще на підступах до брами Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря відчуваєш духовне піднесення. Адже тут витає дух християнського подвижництва, дух історичної звитяги. Саме тут наснажувався благородними поривами герой Тухольки Захар Беркут, який провів між старцями монастиря три роки. Сюди, до старців монастирських неодноразово приходив князь Данило Галицький на розраду і благословення. Тут він укріплювався духом віри православної і діставав благословення на оборону Руси-України. Тут за новітньої історії до останнього боронили свій край українські патріоти-повстанці – оунівці та упівці.

Над самою Воздвиженською горою, де стоїть Дім Божий, простирається Десниця Божа. І приходить сюди місцевий люд молитися за свій мальовничий край. Приходять з чистим серцем. З чистими помислами до цієї твердині віри православної. 

Історична довідка. За переданням, заснування обителі сягає глибини XIII ст., коли після спустошення монголо-татарами Києво-Печерського монастиря двоє іноків Іоаникій і Пахомій – у тривалих пошуках такої самої чудодійної води, яка виджерелювала з дніпровських круч, дісталися Карпат. Нарешті на берегах гірської річки Бистриці вони віднайшли таку само цілющу воду, як і києво-печерська джерельна. І оселилися двоє ченців-пустельників у лісових хащах гірського крутосхилу. За прихисток їм правила печера у кам’янистій скелі. Неподалік звели іноки каплицю, в якій відправляли Службу Божу.

За їхніми пророчими словами – «…є воля Божа, щоб у цій гірській пустині піднявся Дім Божий на хвалу Божу і для спасіння люду православного» – з Божого благословіння тут було 1242-го закладено, а 1242 року збудовано й освячено Храм Воздвиження Чесного Хреста.
За різних історичних епох, упродовж віків ці святі місця зазнавали нападів монголо-татар та інших зайд, а також руйнації доморощеними манкуртами. Проте обитель завжди приймала всіх стражденних і занепалих духом. Історично не зафіксовано, коли саме це сталося. Відомо лише, що, ховаючись від монголо-татарської навали, люди зі своїм скарбом, хто скільки міг узяти, схоронилися у монастирі. Ченці поробили засіки на Воздвиженській горі і закрилися. Але ворог вдерся до обителі і всі люди, які тут схоронилися, загинули разом з ченцями.

У ці благословенні Богом місця вже на початку XVII ст. 1608 року прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон Іов Княгинецький. У цих Карпатських нетрях, у мовчазній тиші пущі при потоці Батерсовім, Іов воздвиг не просто монастир, а бастіон віри православної, воздвиг у Маняві Хрест Господній і закликав українців не зраджувати віри православної, віри прадідівської. Це була благородна, високоосвічена людина, про яку можна сказати праведний і непорочний, воістину і не лише Богопочитатель, а й Богоносець. Чистотою своєю це був образ для наслідування тим, хто приходив до нього, шукаючи спасіння для душі. Він дивував усіх знанням божественного письма і дотрмуванням чину монастирського. Відкриваючи в собі суєтне життя світу цього, Іов вважав, що «… мало корисного в ньому». Чернечий постриг прийняв на Святій Горі Афон з іменем Єзекіїл. Накладав на себе обмеження в усьому: у їжі, питті і сні. Тихим і смиренним серцем віддавав себе Христу Богу. Церковні правила виконував з великим страхом, безнастанно перебував колінопреклоненним. Тобто тіло своє «томив», а душею шукав Бога.

Прагнучи усамітнення і безмовності, Іов часто залишався у печері-скиті, названій Блаженним Каменем, де колись був монастир.

А 1608 року, почувши про труди блаженного старця над Батерсом в Карпатах, прийшов до Іова ієродиякон Феодосій, який постригся і був рукоположений в 1605 році у Молдавській землі в обителі Пречистої Богородиці. Старець, побачивши його, втішений був дуже і возлюбив Феодосія, розпитуючи його про те, де і від кого прийняв постриг і звідки прийшов. На що диякон, як на сповіді, прорік: «заради духовної користі прийшов, отче чесний, і хотів би бути найостаннішим у послухові Вашого преподобія, отче святий».

Тим часом до скиту приходили , як до світильників, не лише вірні, а й горнулися ті, хто прагнув віддати себе служінню Богу. Так, потроху гуртувалася братія. Іов же слізно молився Господу Богу, щоб звершилося життя його за волею Божою. Він багато оповідав про користь терпіння і братолюбія і відійшов у пущу до Блаженного Каменя на молитву, і перебував там без їжі день і другий. А повернувся з просвітленим лицем і звернувся до братів: «Браття мої, спало мені на думку переселитися поблизу води на непотрібне і недоступне людям і худобі місце. Я знайшов під горою неприступне місце за потоками, як острів».

І на обраному місці розпочалися роботи: очищали частину лісу, вирубували і викорчовували дерева і кущі, зрівнювали доли. Бачачи ревність братії, долучалися до цієї благословенної справи і миряни, які всіляко допомагали їй. І вже 1611 року братія перейшла жити у келію. Багато трудилися і ревно молилися ченці, доки звели тут Храм.

Продовжуючи розбудову обителі, тут було зведено церкву на честь Воздвиження Чесного Хреста і освячено вівтар і Храм, і новий монастир 1612 року 13 вересня.

Митрополит Київський і всієї Руси св. Петро Могила прорікав: «Якщо хочете побачити слуг Божих в облику людському, то підіть в Карпати, де своїм служінням Богу присвятили життя двісті ангелів у плоті людській». Такою була на той час братія Манявського Хресто-Воздвиженського чоловічого монастиря.

У XVII ст. Манявський скит був не лише оплотом віри православної, а й осередком просвіти. Тут було засновано школи: богословську, регентсько-хорову партесного співу з розвинутим п’ятилінійним нотописанням – одну з перших у цих краях, та іконописну майстерню. Манявський скит був благословенною Святою Горою у Галичині – Новим Українським Афоном.

Обидва перші засновники обителі, Іов і Феодосій, поховані у притворі Собору обителі поряд і накриті спільною великою плитою з мармуру, на якій викарбувано трираменний Хрест.

Проте у подальшому за різних історичних ситуацій обитель постійно зазнавала утисків, і як наслідок 1785 року Манявський Хресто-Воздвиженський скит було закрито. Упродовж 200 років його так і не було відбудовано.

Лише за часів незалежності 1998 року монастир спочатку частково, а 1999-го – повністю передано церкві. Немало зусиль довелося докласти наміснику монастиря – архієпископу Іосафу, братії, парафіянам, та всім відомим і невідомим жертводавцям аби відродити з руїн Святу Обитель. На Великодньому тижні 2001 року єписком Іосафатом було освячено початок будівництва Хресто-Воздвиженського собору монастиря, який освячено 20 жовтня 2002 року. Після чину освячення архієреї відслужили першу літургію, передавши храм під опіку Божу і небесних покровителів обителі Іова і Феодосія.  Відтоді древня Манявська обитель постає з руїн, у її стінах відроджується монаший дух, а потребуючі дістають розраду і зцілення від духовних і тілесних недуг.

 

Святині монастиря

            Місце, де розташовано монастир є святим, адже тут двічі являлася Пресвята Богородиця.

Святинею Манявського скиту є Блаженний Камінь, який після зсуву гори закрив печеру і навис над нею. Тут, у невеличкому гроті, що утворився у велетенському камені, збирається вода, яку монахи використовували для зцілення недужих. Для дослідників властивості цієї цілющої води і досі залишаються загадкою. За свідченням, віками витікала тут вода, проте зникла у час закриття монастиря, і так само чудесно з’явилася, коли монастир відродився знову. Ця вода допомагає відновлювати зір, зцілює хвороби кісток.

Святинею вважається і місце вічного спочинку преподобних Іова і Феодосія Манявських, яких 2004 року після ретельного дослідження подвижницького життя преподобних засновників обителі, рішенням Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізовано і приєднано до лику святих.

30 червня 2003 року до Манявського монастиря було передано велику святиню – чудотворну Ікону Пресвятої Богородиці Одигітриї – ізбавительки від злих, яка має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами. Перед цією іконою люди звертаються у глибокій вірі до Цариці Небесної з благанням про зцілення та з надією на поміч у життєвих складнощах.

У монастирі зберігається ікона Пресвятої Богородиці «Ігуменія Манявська». Ця ікона – пам’ять про з’явлення Пресвятої Богородиці у сні ієромонахові Філарету. Цариця Небесна прийшла сповістити, що пошесть, яка тоді (1652 р.) поширилася на весь край,  та й сам скит, має відступити і з цього дня страшний мор таки відступив.

 

Нині обитель розбудовується, підтримана доброчинністю вірних. До сліз зворушує те побожне ставлення, з яким приходять на молитву не лише прибулі паломники, а й місцевий люд. Сюди на Службу Божу йдуть не лише мешканці села Маняви, а й прилеглих сіл та містечок. Тут, на майданчику біля підніжжя Воздвиженської гори можна побачити автобуси  та приватні авто з номерами різних областей нашої Держави. Запоріжжя і Тернопіль, Львів і Кривий Ріг, Київ і Харків – звідусіль приїздять недужні та спраглі з надією на зцілення та духовне очищення.

Братія монастиря з лагідним і добрим серцем приймає всіх нужденних і потребуючих, незалежно від віросповідання. Ієромонах Геронтій, вичитуючи молитви над недужими не тільки полегшує страждання, він Словом Божим вселяє віру на зцілення. Свіжий у пам’яті прихожан випадок, коли з далекого Запоріжжя у візку прибув вісімнадцятилітній юнак у супроводі рідних. З великою вірою і надією віддався він на милість Божу. І вже після третьої молитви о. Геронтія юнак звівся на ноги. Ця подія набула широкого розголосу і щораз більше людей прибувають сюди у пошуках зцілення.

З Божого Благословення і київські паломники Свято-Благовіщенського братства наснажилися духом, перебуваючи у цих святих місцях. Тут вони разом із головою братства о. Сергієм приймали участь у молитвах та богослужіннях, разом із  братією та священнослужителями монастиря; разом з братією трапезували у монастирі. Вклонилися кияни і святиням, які ревно бережуть ченці обителі. Піднялися дбайливо доглянутою стежиною до Блаженного Каменя – першого прихистку засновників майбутнього монастиря.

Але чи не найбільше кияни були зворушені поведінкою у храмі самих прихожан. Цілі сім’ї з дрібними дітками, молоді та літні жінки, юнаки і старші чоловіки колінопреклонно звертаються у молитві до Божого милосердя. Вони уважно і смиренно слухають Службу Божу. Одразу видно, що тут немає випадкових любителів – екскурсантів. Всією своєю поведінкою прихожани виявляють свою побожність і глибоку релігійність, що справляє незабутнє враження.

І думається, що саме отак, за словами преподобного Феодосія треба стояти за Єдину Святу Соборну Апостольську віру – Віру Православну.
 


Форма входу

Пошук

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми