Іван Хреститель, Іван Предтеча, Йоан Хреститель, Йоан Предтеча, Іоан Предтеча, Іоан Хреститель – пророк, мученик, після Діви Марії найбільший святий. Про пророка Господь Ісус Христос казав: «Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя».
     Іван Хреститель прославляється Церквою, як «янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник  старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас».

Пророк Іван Хреститель був сином священика Захарії (з роду Аарона) і праведної Єлизавети (з роду царя Давида), родички Пресвятої Богородиці,  коли вони були у похилому віці й вже не сподівалися на потомство. Він був посланий Богом, щоб приготувати вибраний народ до визнання Ісуса Христа Месією. Жили його батьки біля Хеврону (у Нагірній країні), на
південь від Єрусалиму. Він був по материнській лінії родичем Господа Ісуса Христа і народився на шість місяців раніше Господа. Як оповідає Євангеліст Лука, архангел Гавриїл, з’явившись його батькові Захарії у храмі, сповістив про народження в нього сина. І от у благочестивого подружжя, до похилої старості позбавленого розради мати дітей, нарешті
народжується син, якого вони випросили у молитвах.

У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з’їхалося багато знатних гостей. Соломія, дочка нечестивої Іродіади, своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть до половини свого царства. Танцівниця, за порадою матері, негайно ж попросила дати їй на
блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Вельми засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стража в темницю, який відітнув Івану голову, віддав її Соломії, а та віднесла голову матері.

Іродіада попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння. Після вбивства святого Івана Хрестителя Ірод продовжував правити ще певний час. Понтій Пілат, правитель Іудеї, посилав до нього зв’язаного Ісуса Христа, над Яким він насміявся (Лк. 23, 7-12).

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Соломією ще при їхньому земному житті. Соломія, переходячи взимку ріку Сикоріс, провалилася під лід. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді.
Зрештою гострий лід перерізав шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув’язнення.

Іван Хреститель, якого ще називають Предтечею, своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад богопосвятного життя. Він закликав людей до покаяння, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом» (Мк. 1, 7-8).

За відважне проповідування і напоумлення навіть самого безбожного царя Ірода Іванові відрубали голову, яку християни дуже вшановують. Частина його святих мощей похована у Севастії. З 1673 року срібна скринька з кісткою правої руки Івана Хрестителя зберігається в каплиці бережанського замку (Бережани, Тернопільська область). Згідно з легендою, туди вони потрапили з Антіохії (нині місто Антакіе в Туреччині), куди їх свого часу доставив апостол Лука.

А Купала, насправді, слід святкувати у червні, у найкоротшу літню ніч,

у день літннього сонцестояння, чи сонцевороту, власне чому й присвячено це давньоукраїнське свято.