Категорії розділу

Міні-чат

Наше опитування

Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 26

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:
Головна » 2010 » Серпень » 2 » Патріарх Філарет: Як можна зачинити двері Церкви для 14 мільйонів вірян?
Патріарх Філарет: Як можна зачинити двері Церкви для 14 мільйонів вірян?
14:32
ніціатива представника Російської Православної Церкви, який запропонував Президентові України зняти з реєстрації найбільшу Православну Церкву країни, шокувала людей

«Влада України може за місяць вирішити проблему розколу, ліквідувавши реєстрацію Української Православної Церкви Київського патріархату», – таку пропозицію, адресовану Президентові Віктору Януковичу й іншим представникам української влади, на тлі візиту Московського Патріарха Кирила озвучив представник Одеської єпархії УПЦ Московського патріархату отець Сергій (Лебєдєв).

Повірити, що активно поширювана заява є ініціативою самого її автора, було б абсурдним. Насправді, вибравши такий «неофіційний» рівень оприлюднення побажання, Московський патріархат починає «м’яко» готувати громадську думку до ліквідації непідконтрольної Москві Православної Церкви.

Усе це погано пахне і нагадує те, як 1946-го ліквідовували Греко-Католицьку Церкву в Західній Україні.

Важливо й те, що офіційна українська влада наразі ніяк не  прокоментувала заяву представника РПЦ. Однак, як стверджують експерти, зважаючи на те, якою «чутливою» до вимог Білокам’яної є нинішня українська влада, можна не сумніватися – це питання могло серйозно обговорюватись на зустрічі Патріарха Кирила з Президентом Януковичем.

І ще один факт, який шокує: ця зустріч, котру провели в форматі віч-на-віч, уперше відбулася навіть без присутності Предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана).

Чи реальний для втілення цей сценарій? Що думає про це сама УПЦ КП? Напередодні святкування Хрещення України-Руси кореспондента «Експресу» прийняв у своїй резиденції Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.


УПЦ КП – це 30 відсотків українців

– Московська пропаганда про «не канонічність» УПЦ КП така сильна, що навіть у Західній Україні дієва. Зокрема знаю православних, котрі ставали вірними УГКЦ не з богословських міркувань чи повертаючись до традиції батьків, а тому, що «ця Церква точно канонічна». У центрі і на сході країни це, зрозуміло, є причиною страху парафій переходити з УПЦ МП до УПЦ КП. Якими аргументами ви заспокоюєте людей?

– Саме поняття «канонічна – неканонічна» – не богословське і лукаве. Маємо ставити питання так: Київський патріархат це Церква чи не Церква? Ми сповідуємо ті самі догмати й ту саму віру, що й усі Православні Церкви, за тим самим чином звершуємо богослужіння, дотримуємося у своєму житті тих самих канонів. Наші священики та єпископи рукоположені законно і мають апостольське наступництво. За всіма цими ознаками Київський патріархат є Церквою.

Єдине, чого ми не маємо, – це визнання нашої автокефалії. Але це не впливає на благодатність життя в Церкві! Російська Церква була не визнаною 141 рік – але жила й діяла. Коли Болгарська Церква відокремилася від Константинополя, то останній наклав анафеми на всіх єпископів та оголосив болгар розкольниками і навіть єретиками. І що? Через 75 років визнав і єпископів, й автокефалію, а всі анафеми та заборони забулися.

Коли серби проголосили свою автокефалію, то Константинопольський Патріарх наклав анафему взагалі на весь народ. І чим усе закінчилося? Зняв анафему і визнав автокефалію. А тому не треба турбуватися і спокушатися словами про «не канонічність» – Христос для фарисеїв теж був неканонічним, бо вони звинувачували Його в порушенні своїх людських канонів.

– Ваша Святосте, чим нині є УПЦ КП у кількісному вимірі? Як її величина зіставна з іншими Церквами?

– Київський патріархат має в Україні понад 4,5 тисячі громад, понад 3,5 тисячі храмів, кілька десятків чоловічих і жіночих монастирів. Найбільш відомими є Михайлівський Золотоверхий та Видубицький монастирі у Києві, Святогеоргієвський монастир на Козацьких могилах (на полі битви під Берестечком), скит Манявський на Івано-Франківщині.

Згідно з даними соціологічних опитувань, УПЦ КП має найбільшу кількість прихильників серед усіх конфесій – понад 30 відсотків населення України, або ж понад 14 мільйонів людей. Московський Патріархат має вдвічі більше зареєстрованих громад, однак кількість його прихильників в Україні менша – приблизно 20 відсотків населення, це 9 мільйонів. Прихильників УГКЦ – 7 – 8 відсотків.

– Чому ви відстоюєте саме автокефальний шлях розбудови Церкви, адже, у принципі, Церква Христова є інститутом глобальним, та й не всі країни мають своїх патріархів?

– Щоб відповісти на це питання, треба звернутися до вчення про Церкву, як воно сповідується у православ’ї. Ми сповідуємо, що Церква – Тіло Христове. Містичне, тобто таємниче, невидиме, Глава якого – Господь Ісус Христос, а всі ми, віруючі християни, – члени цього Тіла. Ця Церква – єдина, бо єдиний її Глава. І свята вона тому, що Христос Бог є святим. Але разом з тим Церква поділена, бо частина Церкви складається з живих людей, а частина – з померлих. Проте смерть не розриває духовної єдності у Христі, хоча померлі й відійшли від життя нашого світу.

Далі – згідно з умовами людського буття, Церква не може всіх віруючих зібрати в одному місці та в один час для звершення головного таїнства – Євхаристії. А тому Церква поділяється на громади, які з’єднані у єпархії на чолі з єпископом, а єпархії в межах одного народу і однієї держави – якщо цей народ переважно православний або є для цього відповідні умови – єднаються в Помісну Церкву. Ця Церква є невід’ємною частиною Тіла Христового, але адміністративно вона незалежна від інших Помісних Церков. Якщо у Католицькій Церкві є один видимий глава – Папа, то у Православній видимого Глави земної Церкви немає, бо ми сповідуємо лише одного Главу – Ісуса Христа.

Український народ переважно православний, ми маємо понад 1000 років історії християнства на нашій землі, маємо свою державність. І все це є підставами для того, щоби бути Українській Церкві автокефальною. Більше того – українське православ’я в цілому посідає одне з перших місць за кількістю вірян серед усіх Помісних Церков. Якщо у Польщі, Чехії чи Албанії є Помісні Церкви, то чому Українська Церква не може бути Помісною?

І ще один аргумент: ми бачимо, що Росія використовує Московський патріархат як інструмент для впливу на Україну в своїх інтересах. А ми не хочемо, щоб Церква була інструментом закордонного впливу.

«Ми – інакші»

– Загалом боротьба за самостійність Української Православної Церкви від Москви сприймається насамперед як боротьба за самостійність в управлінні та за уникнення тамтешнього ідеологічного впливу. А чи існували відмінності між Київською і Московською Церквами на момент їх об’єднання – канонічні, богословські, у богослужіннях та інших особливостях обряду?..

– Такі відмінності не тільки існували, але й збереглися досі.

Російський старообрядницький розкол зовсім не торкнувся Української Церкви. У XVІІ – XVІІІ століттях українське духовенство, завдяки Могилянській академії, було значно більше освічене, ніж московське. Тому в цей час з України ченців сотнями вивозили до Росії, де ставили на єпископські кафедри, в монастирі, учителями.

До початку ХІХ століття українське духовенство було виборним – почитайте твір «Старосвітські батюшки і матушки», там це яскраво описано. Були відмінності у богослужбовому співі, у прикрашенні храмів – у нас прийнято прикрашати ікони рушниками, чого в Росії немає. А різдвяні колядки та щедрівки взагалі в Росії довгий час вважалися язичництвом і заборонялися, хоча уявити без них українське святкування Різдва неможливо.

У наш час Київський патріархат найперше відрізняється від Московського тим, що в наших храмах служать українською мовою. І це велике досягнення, бо зрозуміла мова служби більше впливає на людину, ніж незрозуміла.

– Природно, що Церква – інститут досить консервативний, проте з часом змінюється і вона. Чи впроваджувала якісь новели УПЦ КП за час свого існування?

– Нічого такого, що би можна було назвати «новелами», у Київському патріархаті немає. Але впізнати наші храми просто – за українською мовою і патріотизмом наших парафіян. Якщо служба йде українською мовою, в церковній крамничці продають українські книжки, а парафіяни між собою спілкуються переважно українською – це, найімовірніше, храм Київського патріархату, а не Московського. А ще у нас не питають «До якої церкви ходите?», не заборонять ходити в храми Московського патріархату, в той час як там категорично забороняють ходити до нас.

«Візит Кирила – це політика»

– Чи не вважаєте помилкою попереднього Президента його намагання рівноцінно співпрацювати з різними православними конфесіями, а не допомагати активному розширенню Київського патріархату?

– Держава повинна виявляти рівне ставлення до всіх конфесій, сприяти тому, щоб між ними були мир і злагода. Якщо влада ставатиме на сторону лише однієї конфесії, інші будуть відчувати себе стисненими у правах. Можливо, нам би й хотілося, щоби Президент Ющенко більш активно сприяв не стільки нашій Церкві, скільки подоланню церковного розділення. Але він і так робив багато, і ми за це йому вдячні. Проте слід завжди пам'ятати, що не держава повинна розбудовуватися Церкву, а Церква сама повинна розбудовуватися. Справа держави – якщо можливо, то сприяти в цьому, або хоча б не заважати.

– Речник Одеської єпархії УПЦ МП, коли недавно озвучував скандальну ідею «лікування розколу» скасуванням державної реєстрації УПЦ КП, покликався на свіжий болгарський досвід. Що це за досвід? Які наслідки мало би таке для очолюваної Вами Церкви?

– У 2004 році в Болгарії видали закон, за яким може існувати лише одна Православна Церква. І уряд за допомогою поліції забрав усі храми в тих, хто не визнавав патріарха Максима, поставленого за комуністів, і передав «офіційній» Церкві. От у Москві хотіли би, щоб Українська держава так само вчинила з нами.

Але справа в тому, що у Болгарії Церква поділилася через ставлення до особи патріарха Максима, а в Україні ситуація інша. Тому такий досвід в Україні не може бути застосований, бо це лише приведе до суспільного розбрату. Невже державі це потрібно? Не потрібно. А тому думки того одеського священика – а це не його думки, а московські – це пуста маячня. Хоча й агресивна.

– Як Ви оцінюєте нинішній – вже другий такий тривалий – візит Патріарха РПЦ Кирила? Яка його «технологічна» мета в Україні?

– Його візит найперше політичний. Він приїхав налагоджувати зв’язки із владою, політиками та просувати політичну концепцію «русского міра». Також він хоче посилити свій вплив на УПЦ МП і не допустити, щоби там поширювалося бажання мати автокефалію. І ще він хотів би, щоби Київський патріархат був розпорошений та не мав у суспільстві впливу. Але всі ці завдання він виконати не зможе. Тому що Україна – не Росія, і те, що він робить і говорить задля досягання своєї мети, в Україні у більшості не сприймають.
 
– Якщо на нові виклики не реагувати адекватно до нової ситуації, то можна зазнати поразки. Що і як зміниться в діяльності УПЦ КП в умовах, коли їй, замість дбати про розширення, доводиться боротися за саме право на існування?

– Ми в такому стані боротьби перебуваємо весь час, від 1992 року. І тому для нас головне – не просто боротися за право на існування, а зростати, розвиватися, впливати на людей, щоби вони духовно відроджувалися та ставали живими членами Церкви, а не просто християнами за іменем.

29 липня ми проводимо Православний пастирсько-просвітницький форум, на який збираються єпископи та духовенство зі всієї України. Мета цього форуму – активізувати проповідь, в тому числі через засоби масової інформації, закликати духовенство навчати людей, йти до них. Ось це наше завдання. А захистити нас від супротивників може Бог, як Він це вже не раз робив, коли Київський патріархат утискали чи хотіли знищити.

– Нині спостерігаємо період зближення Вселенського Патріарха Варфоломія з Московським патріархатом, зокрема й ціною поступливості першого в «українському» питанні. Однак, як кажуть, раніше мали місце сприятливіші переговори. Чи погодилися би Ви, в разі виникнення такої можливості, на перехід Церкви під омофор Вселенського Патріарха?

– Наша мета – не визнання як таке, а утворення в Україні єдиної Помісної Церкви. Бо я і в Московському патріархаті був визнаним митрополитом Київським. І немає ніякого сенсу в тому, щоби Українській Церкві, яка проголосила свою незалежність, змінити підпорядкування одному іноземному патріарху на підпорядкування іншому.

Якби Константинополь запропонував нам шлях, як за один-два роки досягти єдиної Помісної Церкви, якби гарантував нам визнання автокефалії, тоді ми могли би піти на деякий час під його омофор. У 2008 році він прийняти нас хотів, але ні про яку автокефалію не йшлося. Ще й до того на нього натиснула через Туреччину Москва, щоби він нас не приймав. Тому тоді нічого й не сталося.

Але якби й сталося, то зараз, думаю, було б те, що є в Естонії або в Румунії – дві визнані Церкви мають там свої митрополії, але ці митрополії між собою не спілкуються. І ми би в Україні мали замість єдиної Церкви ще одну митрополію – від Константинополя. Корисно би це було для Української Церкви? Ні. Тому цього і не сталося, бо не було на те волі Божої і волі повноти нашої Церкви.

Андрій ГАНУС,
Експрес
Переглядів: 303 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0

Форма входу

Пошук

Календар

«  Серпень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми