Категорії розділу

Міні-чат

Наше опитування

Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 26

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:
Головна » 2009 » Грудень » 9 » ЗВЕРНЕННЯ з приводу діалогу
ЗВЕРНЕННЯ з приводу діалогу
12:47
ЗВЕРНЕННЯ з приводу діалогу

3 грудня 2009 р. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підписав звернення до єпископату, духовенства та вірних Української Православної Церкви, які знаходяться в єдності з Московським Патріархатом.


Прочитать на русском языке
In English

до єпископату, духовенства та вірних
Української Православної Церкви,
які знаходяться в єдності з Московським Патріархатом


Преосвященні владики, всечесні отці,
дорогі брати і сестри!


Як ви знаєте, 2 жовтня цього року вперше за весь час розділення Української Церкви відбулася офіційна зустріч сформованих Священними Синодами УПЦ (МП) і Київського Патріархату двох робочих груп, на які покладено відповідальність за підготовку до діалогу між двома Церквами. Серед віруючих Київського Патріархату і в суспільстві ця зустріч та її результати, викладені у спільному протоколі, були сприйняті позитивно. Сподіваюся, що і серед вас є значна більшість тих, хто вважає, що діалог між Київським Патріархатом і УПЦ (МП) – це краще, ніж попереднє згубне для Православ’я протистояння і ворожнеча.

Як ми, з боку Київського Патріархату, бачимо завдання і перспективи нашого діалогу?

Найперше всім час усвідомити – Київський Патріархат не є ані витвором політиків, ані примхою кількох осіб. Незалежно від того, визнають це чи ні, Київський Патріархат – Помісна Православна Церква. Ми непорушно зберігаємо православну віру, сповідуємо її догмати, живемо за православними церковними канонами.

Але з волі тих, хто відкидає незалежність України і навіть саме буття українського народу, як окремої нації, хто політично-цивілізаційні концепції та збереження імперської влади ставить вище єдності у Христі, наша Церква опинилася в штучній зовнішній ізоляції та поки що залишається невизнаною. Проте ми впевнені – це лише тимчасово, бо таким же складним шляхом до визнання свого автокефального статусу перед нами успішно прийшли всі новітні Помісні Церкви.

Ми переконані, що канони Церкви і чиясь сваволя у їхньому тлумаченні – не одне і те ж, навіть коли ця сваволя оформлена у постановах високих зібрань. Бо й Самого Христа віддали на розп’яття, посилаючись на виконання вимог Закону Божого. І таких святителів, як Іоанн Золотоустий, Филип Московський та Арсеній (Мацієвич), теж раніше судили за «порушення канонів» та соборно «позбавляли сану», а потім прославили в лику святих.

Багато закидів чути на нашу адресу з приводу того, що ми не маємо євхаристійного спілкування з іншими помісними Церквами. Але не ми розірвали це євхаристійне спілкування, і не з причин віровчительних воно було розірване. Якщо священик через вороже ставлення до парафіянина відлучить його від Причастя – чи відлучає він його від Христа і Церкви? Якщо через дружні стосунки або вигоду таке відлучення визнають й інші священики – чи правдивішим воно стане?

В історії Церкви в цілому і Московського Патріархату зокрема бачимо численні приклади того, як архієреями і їхніми соборами виголошувалися несправедливі анафеми та відлучення. Раніше я згадував про ці приклади, а тут наведу ще один – Великий Московський собор 1666-67 рр. виголосив анафему на старі церковні обряди і всіх, хто їх дотримується, зазначивши, що цієї анафеми ніхто ніколи нехай не знімає. У 1971 р. Помісний Собор РПЦ заради діалогу зі старообрядцями зняв ці анафеми. Якщо Московський Патріархат веде діалог з тими, кого триста років іменував не інакше, як розкольниками – чому тоді дехто так упереджено ставиться до діалогу з Київським Патріархатом? Адже, на відміну від РПЦ і старообрядців, між нами немає різниці ні у віровченні, ні у богослужінні.

Раніше можливість діалогу з нами відкидалася у сподіванні на те, що Київський Патріархат скоро зникне. Час довів марність цих сподівань. Незважаючи на дуже складні умови, за останні 20 років Київський Патріархат зріс, зміцнів духовно і організаційно. Ми – не маргінальна чи тимчасова організація, на яку можна не звертати уваги, існування якої можна ігнорувати. Так багато хто з вас робив раніше, але думати так зараз означає не бачити очевидного.

Київський Патріархат – велика Православна Церква з десятками єпископів, тисячами священиків та мільйонами віруючих, з величезним суспільним авторитетом і впливом. Вона з року в рік зростає і міцніє. Дехто, можливо, очікує, що зі зміною Предстоятеля Київського Патріархату він занепаде, але це – марні сподівання. Бо багато з тих, хто цього очікував – упокоїлися, а Київський Патріархат – живе.

У нас зростає покоління молодих священиків і єпископів, які, переконаний, зможуть гідно продовжити справу розбудови Української Помісної Православної Церкви. Адже історія боротьби за автокефалію Української Церкви в ХХ ст. свідчить – хоча відходять ієрархи та змінюються покоління, бажання віруючого народу мати свою церковну незалежність залишається незмінним. І цього бажання не зможуть змінити ані окремі ієрархи, ані їхні собори, ані несправедливі вироки чи анафеми. А той, хто працює задля втілення цього бажання, мав і буде мати підтримку Божу і людей.

Про все це я пишу не для того, щоби прославити Київський Патріархат чи когось обвинуватити, а з метою пояснити необхідність діалогу між ним і УПЦ (МП). Українське Православ’я розділене і від цього страждаємо і ви, і ми. Від цього страждає Православна Церква як така, бо це є спокусою для людей, які піддаються духові світу цього або сприймають проповідь новітніх та нетрадиційних вчень, що широко розкинули свої сіті в Україні для уловлення душ тих, хто шукає Бога.

Багато разів ми закликали розпочати діалог, щоби у християнському дусі любові до ближнього побачити те, що нас єднає, і обмінятися думками з приводу того, що нас розділяє. На ці наші заклики ми довго не отримували позитивної відповіді. Натомість через засоби масової інформації ми довідувались про чергове повторення звинувачень на нашу адресу, серед яких не було жодних конструктивних пропозицій.

Нам пропонували, а дехто і зараз пропонує, повернутися до того, що було в минулому. Але всім слід ясно усвідомити, що, як би цього комусь не хотілося, повернення до минулого – неможливе. Можливий лише пошук того, що нам треба зробити зараз, щоби досягти церковної єдності у майбутньому.

Всі, кого хвилює майбутнє православ’я в Україні, розуміють – потрібен діалог. Ми повинні говорити про те, що нам слід зробити для подолання розділення, як Українську Церкву знову зробити єдиною. Не ставити ультиматуми, не висувати завідомо неприйнятних вимог. Не тільки говорити самим, але й слухати, і головне – чути думку іншої сторони. А той, хто не розуміє і не бажає цього, подібний до фарисеїв, які були заспокоєні своєю удаваною праведністю і вважали себе спасенними, а всіх, хто з ними не згідний, включно із Самим Спасителем – грішниками і ворогами. До таких можна прикласти слова Господні про лицемірних фарисеїв, які сіли на престолі Мойсеєвім, і самі до Царства Божого не входять, і тим, хто хоче увійти, заважають (пор. Мф. 23:2,11). Так і вони – самі нічого не роблять для єдності Церкви, а тих, хто бажає щось зробити – засуджують.

Ми розуміємо всю складність процесу діалогу, бо наше бачення як сьогодення, так і майбутнього Української Церкви відрізняється. Київський Патріархат вважає, що в Україні має бути єдина Помісна Православна Українська Церква – автокефальна у своєму устрої, але духовно єдина з іншими Помісними Церквами у православній вірі й таїнствах. Для вас цінним є підпорядкування Московському Патріархату. Але нас об’єднує бажання подолати розділення православ’я в Україні – це, разом із єдністю у православній вірі, є основою для діалогу і порозуміння.

Існують й інші складності в процесі діалогу. Якщо в Київському Патріархаті він сприймається позитивно, то в УПЦ (МП) ставлення неоднозначне. Фактично, окрім діалогу з нами, стороні, яка представляє вашу Церкву, потрібно вести ще й два додаткових діалоги – з Московською патріархією і з «ревнителями» в Україні. Останні критично налаштовані щодо ідеї діалогу – але самі нічого конструктивного не пропонують.

Все це є яскравою ілюстрацією суперечливості нинішнього статусу УПЦ (МП). При задекларованій «незалежності і самостійності в управлінні», УПЦ дуже складно прийняти якесь принципове рішення, якщо це рішення не тільки формально, але й фактично не буде санкціоноване з Москви. І ми добре бачимо, що хоча зараз Московська патріархія не виступає проти діалогу УПЦ (МП) з Київським Патріархатом, українських архієреїв, які не згідні з цим діалогом, патріархія не напоумлює підкорятися своєму Предстоятелю і Синоду. Нагадаю, що одного разу в УПЦ вже було привнесено розділення між Предстоятелем і єпископатом – це не принесло користі Церкві. Зараз ми знову бачимо спроби підірвати авторитет Предстоятеля УПЦ (МП), знову, нехай неформально, але дієво урізати права «незалежності і самостійності в управлінні» – цей шлях не був результативним раніше, не стане корисним і тепер.

Навколо процесу діалогу недоброзичливцями розповсюджується багато чуток. Ставиться питання – що після можливого об’єднання станеться із єпископами і священиками обох Церков? Наша позиція в цьому питанні проста і зрозуміла – кожен архієрей залишиться керувати тими парафіями, які є в його підпорядкуванні, кожен благочинний далі очолюватиме своє благочиння, настоятель – свою парафію. Якщо ієрархія і духовенство наших Церков може співіснувати зараз, не маючи спілкування, то зможе і в тому разі, коли Церква стане єдиною. Ми – не вороги один одному, бо один у нас ворог – диявол (пор. Еф. 6:12). Тому ми повинні не боротися один з одним, а об’єднати свої зусилля у боротьбі з ним.

І на завершення хочу підкреслити, що шлях діалогу між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом є, з нашої точки зору, найкращим для подолання розділення Українського Православ’я. Але цей шлях не єдиний. Ми не можемо забувати, що Константинопольська Церква-Мати має і бажання, і авторитет, і належну поінформованість в українських справах для того, щоби бути не тільки стороною чи посередником діалогу, але й центром єднання Українського Православ’я. І, на відміну від Московського Патріархату, Константинопольська Церква для цього на самому високому рівні проводить переговори та зустрічі з нами, в тому числі й особисто з Предстоятелем Київського Патріархату.

Ми високо цінуємо це і залишаємо для себе можливим розглядати всі конструктивні пропозиції Константинопольської Матері-Церкви, які вестимуть до об’єднання Українського Православ’я. Також ми сподіваємося, що відкриття у Києві представництва Вселенського Патріарха могло би посприяти як кращому порозумінню між православними в Україні, так і кращому інформуванню Патріарха Варфоломія про життя Української Церкви.

Деякі представники Московського Патріархату вважають самі та переконують інших, що шлях до канонічного визнання Київського Патріархату – лише через підкорення Москві. Нехай вони не забувають, що Вселенський Константинопольський Патріархат є загальновизнаним і першим серед Церков, Церквою-Матір’ю для України, а Московський – лише п’ятим, а тому він не має монополії на «канонічність». Ми ж будемо пам’ятати про настанову Христа: якщо вас гонять в одному місці – йдіть до іншого (пор. Мф. 10:23).

Той, хто бажає подолати розділення Церкви – шукатиме для цього можливості, а той, хто не бажає – завжди знайде виправдання своєму небажанню. Ми віримо, що перших серед вас і серед нас більше, ніж других. І нехай у справі єднання Української Церкви нам допоможе Господь!

За дорученням Священного Синоду
Української Православної Церкви Київського Патріархату


ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України


        Джерело:  Прес-центр Київської Патріархії.
Переглядів: 430 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Календар

«  Грудень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми