Категорії розділу

Мои статьи [10]

Міні-чат

Наше опитування

Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 26

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Літос частина 3

РОЗДІЛ V

НАША ІСТОРІЯ "ЗА ПОСЛЕДНИЕ 500 ЛЕТ" ЗА ДЖЕРЕЛАМИ, РЕКОМЕНДОВАНИМИ МИТРОПОЛИТОМ АГАФАНГЕЛОМ

Високодостойний Владико!

У своїй заяві "Рух против православия" Ви настійно радите "некоторым" "деятелям" ознайомитися "с историей Украины за последние 500 лет", зараховуючи до оних "деятелей", очевидно й "нєкотору" мене.
Від імені "деятелей" я щиро дякую Вам за те, що Ви, Владико, нам і джерела порекомендували, з яких слід почерпнути необхідні знання: це "труды преподобного Феодосия Печерского, великого Кобзаря, пророка Украины Т. Г. Шевченко, писателя Николая Васильевича Гоголя".
З преподобним Феодосієм у мене, щоправда, "нестиковочка" виходить, бо, наскільки я пам'ятаю, засновник Києво-Печерської Лаври упокоївся в 1074 році, тобто 927 років тому, то про "историю Украины за последние 500 лет" писати, очевидно, не міг…
А от з великим Кобзарем і пророком України у нас все ясно. Щоб було ясно і Вам, Владико, буду цитувати українського пророка, "не міняючи ні титли, ніже тії коми".
Ось що каже в одному із його творів Україна-мати, споглядаючи, як шукають скарбів у гетьманській столиці:

…Панувала і я колись на широкім світі!
Ой, Богдане, Богданочку, нерозумний сину,
Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну.
Дніпро, брат мій, висихає, мене покидає,
А могили мої милі москаль розриває.
Нехай риє, розкопує - не своє шукає,
А тим часом перевертні нехай підростають
Та поможуть москалеві господарювати,
Та з матері полатану свитину знімати…
Ой, Богдане, Богданочку, коли б була знала,
У колисці б задушила, під серцем приспала…

Чи потрібно якісь коментарі, чи й без них усе ясно? А кому не ясно, то є ще й таке:

Стоїть в селі Суботові на горі високій
Домовина України, широка, глибока.
Ото церква Богданова, там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом з козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало.
Москалики, що заздріли, то все обчухрали.
Могили вже розкопують та грошей шукають…

…Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну…

…На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задушила,
Байструки Єкатерини
Сараною сіли.
Кажуть, бачиш, що все то те,
Таки й було "наше",
Що вони лише наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді?
Нехай так і буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люде!!!

Бачите, Владико, Ви недаром назвали Шевченка пророком! Це ж він ніби Ваші розмови про "єдіноє Отєчєство" і про "общєє наследіє" почув, якими Ви переконуєте посполитий люд, що все наше (українське) було ще від Київської Русі - вашим, бо ж, за Вашими словами, "Киевская Русь была всегда вместе с Великой Россией", а Нестор писав про Російську землю!
То де ви, "братья единокровные" були в довгі віки українського лихоліття?! Чому не боронили "свого" Отечества від турків і татар, від тих же поляків, а в найважчий для України час, коли їй загрожувало тотальне покатоличення, навіть Церкву свою від Київської патріархії відділили й кинулися за "общим наследием" тільки тоді, коли Хмельницький ослабив Польщу настільки, що її вже можна було голими руками брати? Що ви й зробили невдовзі…
Ви кажете, що з нас сміються за те, що ми заперечуємо імперську теорію "общєго Отєчєства" й "общєго наслєдія", а Шевченко-пророк, до якого Ви нас послали вчитися, каже, що з України сміються "стороннії люде" якраз тому, що вона по-рабському сприймає ці теорії, не відкидає їх з належною рішучістю.
То кому ми маємо вірити, Владико: українському пророку Шевченку, чи Вам - промосковському політику в митрі? Митра - вона, ясна річ, поважний атрибут. У Шевченка митри не було. Але, якщо я не помиляюся, ні пророк Ієремія, ні навіть Іоан Предтеча митри також не носили…
Знайшла я, Владико, в Шевченка ще один дуже цікавий твір, де про непростимі гріхи йде мова. "Великий льох" називається. Не думаю, що у вас отак одразу під рукою знайдуться твори Шевченка, то перекажу основне, як зумію. Епіграфом, до речі, взято слова із 43-го Псалма, які розкривають, на думку Кобзаря, становище України під російською кормигою: "Положил еси нас в поношение соседом нашим, в поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех".
…Так ото на розкопування льоху в Суботові прилетіли у вигляді білесеньких пташок три душечки дівчаток, що померли ще маленькими, але в Рай не потрапили, бо по невіданню сотворили непрощенні гріхи.

Сказав отак Петрові Бог:
"Тойді у Рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох".

Сидять ото душечки й розповідають одна одній, котра чим згрішила, що Бог не зміг простити.
Перша розповідає, як біля криниці побачила гетьмана Богдана зі старшиною.

Я води набрала
Та вповні шлях і перейшла.
А того й не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати…

Отож, Бог і покарав душечку за те, що побажала удачі гетьману в його неугодній Богові справі:
Другу душечку за те у рай не пустили, що вона

… царю московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
У Москву з Полтави.
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
А малого і старого
В Сеймі потопила…

Отож і карається бідна душечка за те, що "всякому служила, годила, що цареві московському коня напоїла".
А третя, ще в сповиточку, плакала на руках у мами, а тут раптом з'явилася на Дніпрі розцяцькована галера, на якій пливла Катерина ІІ з вельможами. Дитя побачило таку яскраву "цяцьку" - й розсміялося радісно.

Чи ж я знала, ще сповите,
Що тая цариця -
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!..

А Господь, стверджує Шевченко, карає тих, хто з усмішкою зустрічає ворогів своєї землі.
Є в Шевченка про Катерину й таке:

Тебе ж, о Суко,
І ми самі, і наші внуки,
і миром люде прокленуть!

Є в Тараса Григоровича й свідчення "щасливого" життя в "єдіном Отєчєствє" будівників "Северной Пальмиры":

…О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними кістками
Й поставив столицю
На їх трупах катованих!..

Знайшла я і про "благотворное влияние" російської столиці на наших "землячків", яких, очевидно, навчили (як оце Ваші газети нас вчать), що їхня батьківська мова "неблагодатна":

… і землячки
Де-де проглядають.
По-московську так і ріжуть,
Сміються та лають
Батьків своїх…

"Україно! Україно! - скрикує Шевченко, -
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені… Плач, Украйно,
Бездітна вдовице!

А ось що думає пророк України, стоячи перед "мідним вершником":

"Первому - Вторая"
Таке диво поставила…
Тепер же я знаю:
Це той Первий, що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Тяжко, тяжко мені стало,
Немов я читаю
Історію України…

Отож, і мені тяжко, Владико, коли я читаю оту нефальсифіковану історію України й не лише "за последние 500 лет"… Але ще тяжче, коли фальсифікатори історії глумляться над моїм народом, безсовісно брешуть йому, переконуючи мій древній, мудрий і сильний народ у тому, що він недолугий, не здатний сам собі раду дати, що то тільки "кляті націоналісти" "впали в самообольщение, мечтая быть тем, чем без Великой России быть не могут".
Можемо, Владико! Можемо - і будемо! Що б ви не робили, як би не намагалися задурити наш, і без того віками дурений, народ. Саме без "Вєлікой Россіі" і без будь-кого іншого, хто так претендує на "великість"…
Але Ви, Ваше Високопреосвященство, рекомендували мені ще, здається, Гоголя почитати та подивитись, що там він каже про "историю Украины за последние 500 лет". Ой, Владико, що я там вичитала!.. Ви собі того й уявити не можете! Там стільки цікавого й повчального, що треба цілу дисертацію писати… Але я спробую коротенько.
Ось, дивіться: "Тарас Бульба". Це тоді відбувається, коли було 2 різних "Отєчєства", коли Україна з поляками бореться, а Москва, очевидно, водить по вулицях у кандалах Троїце-Сергієвого архимандрита Діонісія за те, що виявився розумнішим за інших і викреслив із чина водосвяття одне-єдине помилково вписане слово. Вам, Владико, цей печальний приклад "мракобесия" Московського відомий…
Яким бачимо український народ, його старшину козацьку в "Тарасі Бульбі"? Мужнім, гордим, переповненим наснагою патріотизму, згуртованим високою ідеєю визволення рідної землі, ідеєю непорушного, козацького братства. Ні гроші, ні чини не мають для цього народу цінності. Навіть життя має меншу ціну, ніж честь. За втрату честі лицарської, за зраду справи визволення рідної землі Бульба навіть сина свого вбиває, хоч і син не за гроші, не за якісь особисті вигоди матеріальні зрадив, а теж через високе почуття - кохання до прекрасної полячки.
Та не тільки шаблюкою козацькою вміють вимахувати українські козаки. Сини Тараса, перш ніж на Січ потрапити, повинні були освіту здобути в Колегіумі Київському. Старий Тарас - батько їхній, на хуторі сидячи за чаркою, древніх греків цитує, й ніхто тому не дивується, бо то для українця тогочасного - звичне явище.
Отакі вони - українці, що живуть, ще не об'єднанні в "єдіноє Отєчєство".
Але проходить час, і бачимо ми у Гоголя вже "єдіноє Отєчєство" в ХІХ ст., тобто вже приблизно через півтораста-двісті літ після того, як старий козак Тарас Бульба в себе на хуторі греків цитував, як українське козацтво за землю Руську (ну, не російську ж бо!…) й за віру православну життя віддавало, не чекаючи, доки якийсь, поставлений царем чи російським патріархом, протопоп "на істину" їх наставить…
Та, як сказано, минулися ті часи, і нам, Владико, треба податися вслід за Гоголем у ХІХ ст., у вже тепер "єдіноє Отєчєство".
Що ж там тепер по тих хуторах і селах побачимо?
Замурзаних дітей, здичавілий, зубожілий люд, що потопає в п'янстві.
Замість освіченого й сповненого високих ідеалів Тараса Бульби - тупоголову Коробочку; "прореху на человечестве" Плюшкіна; п'яницю, брехуна й картяра Ноздрьова; неотесаного Собакевича, що за копійку вдавиться, та градоначальника Сквознік-Дмухановського со братією, за яких навіть пустий петербурзький "хлюстик" розумнішим виявився…
Ще треба порівнянь? То порівняйте "Вечера на хуторе близ Диканьки" - на українському хуторі, - де все сповнене здорового гумору, високої поетичності, вірного кохання, де що не персонаж - то яскрава індивідуальність, особистість… Порівняйте цей український хутір із російською столицею, в "Петербургских повестях" описаною, де замість людини - шинель, замість розуму й діяльності - ніс, де все тупе, жорстоке, сіре й безпросвітнє.
Багато, ой, багато сказав нам Гоголь про нашу "исторю за последних 500 лет"! Жаль тільки, Владико, що Ви вичитали в нього лише те, що українське козацтво "за веру русскую" й "за русскую землю" боролося.
Правильно, хоч і мало, вичитали, Владико. От не второпали лише, що боролись вони за "веру й землю русскую", але аж ніяк не "российскую", бо Росія в той час, який описується в "Тарасі Бульбі", до боротьби козаків з поляками мала таке ж відношення, як мій обцас до землетрусу в Зімбабве. Різницю між словами "русский" і "российский" я вже вам популярно пояснювала в попередніх розділах.
Отож і в Гоголя, як і в Шевченка, до яких Ви, спасибі Вам, послали мене вчити "историю Украины за последние 500 лет", я знайшла лише те, що українці та росіяни - два зовсім різні народи, з різними історіями, різними культурами, різними менталітетами, різними поглядами на багато речей. Що перебування України в "єдіном Отєчєствє" з Росією було далеко не найщасливішими для неї часами, а тому нам потрібно, як власну душу, берегти нашу незалежність і всіма силами боротися з тими, хто тягне нас у якісь "єдіниє Отєчєства", доводячи, що самі ми ні на що не здатні.
А ще вичитала, Владико, що народ наш із давніх часів умів захищати "чистоту православия" й боротися проти покатоличення, як робив це гоголівський Тарас Бульба чи шевченківські Залізняк із Гонтою.
До речі, Владико, Ви часом не хочете сказати, хто підступно віддав у руки тих же католиків полум'яного захисника православ'я Максима Залізняка?
А я хочу. Зробила це "преправославнейшая" государиня Империи Российскія Катерина ІІ. Ота сама, що так домагалася знищення "среди инородцев всех особенностей, дабы между нашими народами никакой разности не было", ота, що зруйнувала Запорізьку Січ, впровадила в Україні кріпацтво, ота, що врешті "доконала вдову-сиротину".
Отаке-то, Владико, з нашою історією "за последние 500 лет"…
Дай Боже, щоб вона ніколи більше не повторилася і щоб ми славно жили в нашій славній, ні від кого не залежній Українській державі й уміли чесно дружити і з православною Росією, і з католицькою Європою, і з мусульманським Сходом, бо всі ми, врешті-решт, молимося Єдиному Богу вже хоча б тому, що іншого - просто не існує!

Категорія: Мои статьи | Додав: Admin (01.12.2010)
Переглядів: 602 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми