Категорії розділу

Міні-чат

Наше опитування

Чи потрібно створення єдиної Української Православної Помісної Церкви
Всього відповідей: 96

Статистика

Офіційний сайт м. Шостка


Православне інтернет-радіо "Просфора"


Відправ SMS
 зі своїми побажаннями
і підтримай наш сайт


Переклад
translate

Locations of visitors to this page
____________________
ДРУЗІ САЙТУ:
Головна » 2010 » Грудень » 1 » ІСТОРИК ЯРОСЛАВ ГРИЦАК: ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ МАЄ БУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОЮ
ІСТОРИК ЯРОСЛАВ ГРИЦАК: ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ МАЄ БУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОЮ
17:46

Ярослав ГРИЦАК,

док. іст. наук, професор

Ярослав Грицак. Світлина Zaxid.netЧи може пам'ять про Голодомор об'єднати українців?

Пам’ять про Голодомор вже об’єднує українців. Це не гіпотези чи припущення, а висновки соціологічних досліджень, які показують, що за останні три роки в українському суспільстві з’явився новий феномен – українці увірували, що Голод був Геноцидом. Навколо цього виник консенсус як на сході, так і на заході. Очевидно, що рівень консенсусу є різний у різних регіонах, і на Донбасі він менше виражений, ніж в Галичині. Можна дискутувати, чому так сталося, але це є доконаним фактом. Олександр Ціпко, один із радників Горбачова під час перебудови, вважає, що найбільша проблема Путіна і Кремля полягає в тому, що вони думають, що Голодомор – це галицька вигадка. Насправді ж пам'ять про Голодомор є центрально- та східно-українською, бо саме ці території були власне вражені голодом. У місцевих родинах жили особисті спогади, які замовчувалися – але тепер, коли про це почали говорити на державному рівні, обидві пам'яті, особисті та офіційні, співпали і зрезонували між собою.

Тема Голодомору була піднята на державний рівень Президентом Віктором Ющенком. Якщо сучасна влада продовжуватиме політику забування, то які шанси, що пам'ять триватиме?

Наскільки буде стабільною ця пам'ять – дасться бачити. Завжди є підозра, що все, що швидко загоряється, швидко загасає. Ми повинні усвідомлювати, що колективна пам’ять – це насправді не є про реальну історію та реальні факти, а те, що ми думаємо про минуле. В Галичині ніколи не було голоду. Але галичани належать до тих груп українців, які найбільше «пам’ятають» про голод і вірять у те, що він був геноцидом. Наш спосіб мислення є підставово міфологічним. Ернест Ренан навіть сказав, що неправильне розуміння історії є підставою існування нації. Галичани пам’ятають про голод, хоча голод їх не торкнувся – бо це частина національного міфу. Для галичан це не є частина особистої історії, але радше їхнього специфічного бачення минулого, в якому Радянський Союз завжди був завжди пов'язаний з репресіями і загрозою для життя.

Наскільки є здоровою така історична пам'ять, яка ґрунтується на образі жертви?

Жертви є обов’язковим, часто центральним, елементом колективної пам'яті – особливо, коли йдеться про конструювання т.зв. зручного минулого. Скажімо, сучасні австрійці вибудували собі міф, що Австрія була першою жертвою Гітлера, оскільки першою була приєднана до Райху. Будування історичної пам’яті на одних лише жертвах окрім неправди несе ще й загрози, бо топос жертви провокує топос безвідповідальності: «Ми терпіли, нас гнобили – тепер же нам дозволено все». Разом зі зручною історією виникає зручний простір для безвідповідальних політиків – та безвідповідального суспільства, яке не хоче відповідати за свої вчинки.

Насправді нема суспільства, яке було б тільки жертвою або тільки злочинцем. Відкриття того, що у твоїй історії теж не все у порядку може бути шоком. Але цей шок може мати терапевтичний ефект. Класичний приклад – це Польща, до покоління з покоління виховалося на топосі жертви («Польща – Христос народів»), Ян Гросс у книжці „Сусіди”. Дискусія над цією книжкою була дуже довга й тяжка, а у кінці й польський президент, й польська Церква взяли на себе мужність попросити вибачення за огидні вчинки своїх співвітчизників. Суспільство повинно переробити свою історію, щоб виробити у себе протиотруту проти безпам'ятства. Німці навіть витворили спеціальний термін – «перероблення історії». Такий спосіб історії є добрим для примирення з сусідами. Не дивно, що німцям вдалося помиритися і з французами, і з поляками. У свою чергу, поляки після падіння комунізму помирилися зі всіма своїми сусідами, включно з українцями. Це дуже християнська формула.

Що саме потрібно зараз українському суспільству?

Зараз ми потребуємо українсько-українського примирення. Чи вдасться воно, залежить від того, чи з обох сторін появляться політики й інтелектуали, котрі наважаться вимовити цю формулу. А це значить практикування того типу історичної політики, який я називаю відповідальним. Поки що ж дискусії над минулим в Україні ведуться з іншою метою: вони є своєрідною димовою завісою, за якою маскується невміння чи не хотіння політиків справитися з іншими питаннями, як от відсутність системних реформ, без яких сповзаємо у третій світ. Політикам це зручно. Вони грають з історією, не розуміючи наскільки ця гра може бути небезпечною. Бо рано чи пізно маніпулятор сам може стати жертвою своїх маніпуляцій – як це сталося з Кучмою у 2004 р. Якщо наші політики не вчаться відповідальної історії, то це мусимо робити за них ми, громадяни і виборці. Бо інакше усі наші конструкції національного минулого в один прекрасний день можуть виявитися замками на піску.

Розмовляла Мар’яна Карапінка

джерело RISU

Переглядів: 303 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Календар

«  Грудень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

АРХІВ НОВИН




web камера

Свято-Воскресенський

Собор м. Суми